Стаття розглядає поняття суспільства в філософії та його тлумачення. Пояснюється, що суспільство може мати різні значення в залежності від контексту, в якому воно вживається. Також описується натуралістична концепція тлумачення суспільного життя, яка вимагає роз'яснення соціальних явищ винятково дією природної закономірності. Автор статті зазначає, що такий підхід притаманний всім формам метафізичного матеріалізму, але його основна помилка полягає у приниженні людської активності та запереченні людської свободи.

Стаття розглядає різні визначення суспільства, його види та науки, що його вивчають. Суспільство можна розглядати як сукупність суспільних відносин, певний етап людської історії або окреме, конкретне суспільство. В широкому розумінні це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей. Суспільство вивчають різні науки, зокрема соціологія, історія, археологія та інші.

Стаття розглядає взаємозв'язок суспільства та природи, що є важливим аспектом соціокультурної активності людини. Природа є основним ресурсним джерелом матеріального життя суспільства, а суспільство створює власний світ, перетворюючи природу. Людина є частиною природи, а природне середовище — необхідною умовою функціонування соціуму, будь-яких форм суспільної діяльності. Закономірності розвитку суспільства є закономірностями людської діяльності, а пізнання цих закономірностей є основною метою суспільствознавства як науки.

Стаття розповідає про роль чуттєвого пізнання в процесі пізнання дійсності. Чуттєве пізнання проявляється в трьох формах: відчуття, сприймання і уявлення. Органи чуття є єдиним каналом, що безпосередньо зв'язує людину із зовнішнім предметним світом, тому вони є необхідною умовою і невід'ємним аспектом пізнання. Раціональне пізнання базується на аналізі того матеріалу, що дають органи чуття.

Стаття розглядає два напрямки відповіді на питання пізнання світу в історії філософії: визнання пізнаваності світу та заперечення принципової пізнаваності природної або соціальної реальності. Другий напрям можна охарактеризувати як філософський скептицизм або агностицизм. Стаття також розглядає ідеї філософського скептицизму в Стародавній Греції та їх відродження в XVIII-XIX століттях. Особливу увагу приділено поглядам Іммануїла Канта на процес пізнання та його відношення до реального світу.

Інституціоналізм - напрямок економічної думки, що вводить в аналіз умови та фактори, що впливають на економічне життя, такі як суспільні інститути, юридичні закони, стереотипи мислення і масової суспільної свідомості. Інституціоналізм виник як реакція на панування монополій у ринковій економіці. Особливості економічних поглядів та методи дослідження включають міждисциплінарний підхід, відмову від емпіризму та використання детальних кількісних досліджень.

Стаття розповідає про важливість практики у пізнанні світу та визнання знань, отриманих через досвід та суспільно-історичну практику, як вірогідних знань істини. Описано різні погляди на практику в історії філософії, від матеріалістів до суб'єктивних ідеалістів. Також розглянуто роль практики у пізнанні природи та суспільства.

Стаття розповідає про об'єктивний характер істини та її діалектику. Зазначається, що істина не є статичним станом, а є процесом, який повинен розвиватися. Відносна істина є приблизно адекватним, неповним знанням, яке може містити в собі помилки. Абсолютна істина - це повне, вичерпне знання про об'єкт. Розвиток пізнання зумовлений рівнем розвитку матеріальної практики, духовної культури, удосконаленням засобів спостереження, експериментів та інших факторів.

Стаття розглядає природу та структуру свідомості, її відображення навколишнього світу та рівні відображення. Описано декілька концепцій свідомості, таких як ідеалістична, матеріалістична, дуалістична, вульгарно-матеріалістична, феноменологічна, суб’єктивістська, структуралістська та біхевіористська.

Діалектика - це теорія розвитку всього сущого, яка відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Як метод теоретичного мислення, вона - сукупність прийомів, навичок, вмінь у діяльності людини та людства. Діалектика - вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретична і методологічна основа пізнання та діяльності, наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості.