2)Суспільство має узгоджуватися з людською природою, воно становить так звану другу природу, або культурне середовище. Людина — єдина істота, яка не має визначеної екологічної (природної) ніші і здатна пристосовуватися до різних природних умов. Тому вона створює власний світ, перетворюючи природу. У суспільстві, як і в природі, є об'єктивні закономірності, хоча і здійснюються вони через людську діяльність. Якщо в природі діють сліпі природні сили, то в суспільстві — люди, наділені свідомістю і волею. Закономірності розвитку суспільства є закономірностями людської діяльності. їхнє пізнання є основною метою суспільствознавства як науки, що має не менш важливе значення, ніж природознавство.
Однак, як зазначав В. Вернадський, людина часто забуває, що її життєдіяльність тісно пов'язана з біосферою, що природні умови в житті суспільства відіграють надзвичайно важливу роль. Відповідно і відношення суспільство — природа ніколи не втрачає своєї актуальності і вимагає суттєвої уваги в контексті соціокультурної активності людини. Адже природа і суспільство, незважаючи на їхнє протиставлення, завжди залишаються тісно пов'язаними, становлять єдину систему взаємозв'язків у вимірі економічної, географічної та екологічної детермінанти суспільного розвитку. Людина є частиною природи, а природне середовище — необхідною умовою функціонування соціуму, будь-яких форм суспільної діяльності. Соціальна сфера життєдіяльності є історично похідною від природної, це добре видно на прикладі господарства, яке розвивається від максимально наближених до природи форм — натуральне господарство — до більш віддалених від неї — інформаційна економіка.
Природа є основним ресурсним джерелом матеріального життя суспільства, його виробничої сфери, що унеможливлює розмежування таких сфер людського життя, як суспільство і природа. Загалом історія розвитку суспільства постає як продовження розвитку природи. Отже, людина живе не тільки у природному, а й у суспільному середовищі. Вона змінює та перетворює природне середовище відповідно до своїх потреб, здатна добре прилаштовуватися до різних природних умов. У процесі науково-технічного розвитку останніх століть ставлення людини до природи набуло суто споживчого характеру, що й стало причиною екологічних проблем сучасності.
Суспільство виникає внаслідок олюднення природного середовища, формування культурних особливостей соціуму, таким чином, взаємодія суспільства із природою відбувається у межах певного географічного середовища. На суттєвий вплив природних умов на формування культури різних суспільств звернув увагу ще Ш. Монтеск'є, який у своїй праці «Про дух законів» стверджував, що саме природне середовище, насамперед клімат, є визначальним чинником у формуванні звичаїв, вірувань і навіть суспільно-політичного устрою країни.
У такий спосіб виникає концепція географічного детермінізму, яка наголошує на суттєвій ролі географічного середовища у житті суспільства. До речі, ця концепція сприяла становленню у XX столітті науки геополітики як сфери визначення пріоритетів географічного розташування країни у контексті їхнього ефективного соціально-політичного використання. Отже, природне середовище відіграє суттєву роль у розвитку як економічного, так і політичного потенціалу країни, незалежно від ступеня еволюції соціокультурних відносин. Природа є постійною та необхідною умовою існування та розвитку суспільства, оскільки природні умови є визначальним чинником життєдіяльності людини у суспільстві.