1)Суспільство – одна з основних категорій філософії в цілому і соціальної філософії зокрема. Тому поняття “суспільство”, “суспільне”, “соціальне”, “соціум” широко розповсюджені, але вони багатозначні й нечіткі. Ще й насьогодні поняття “суспільство” вживається у різних значеннях у філософській, історичній та економічній літературі:
– суспільство як окреме суспільство, як самостійна одиниця історичного розвитку . Кожне таке суспільство є єдиною, притаманною лише йому, системою суспільних відносин, розвивається відносно незалежно від інших суспільств, або ж, як часто можна зустріти в літературі, є “соціальним організмом”;
– та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів
– суспільство певного типу
– насамкінець, як сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто людство в цілому.
XVII — XVIII ст. широке розповсюдження дістала натуралістична концепція тлумачення суспільного життя. Натуралістичний філософський принцип вимагає роз'яснення соціальних явищ винятково дією природної закономірності: фізичної, географічної, біологічної та ін. Французький соціаліст — утопіст Шарль Фур'є, наприклад, намагався створити соціальну науку, виходячи із законів всесвітнього тяжіння Ісаака Ньютона. Завдання свого життя він бачив у формуванні соціальної теорії як частини теорії всесвітньої єдності, що ґрунтується на принципі тяжіння за пристрастю, всезагальною закономірністю, що обумовлює природну схильність людини до якого-небудь виду колективної праці. Найвищі форми буття натуралізм зводить до нижчих. Так, людину зводив до рівня суто природної істоти. Такий підхід притаманний всім формам метафізичного матеріалізму. Основна помилка полягала у приниженні людської активності і заперечення людської свободи. Справді, якщо суб'єкт розглядається тільки як природне явище, розчиняється у природі, позбавляється якісної визначеності, це неминуче приводить до жорсткого включення людської поведінки у ланцюг природних причин та наслідків. Тут вільній волі не залишається місця, а концепція соціальних подій неминуче набуває фаталістичного забарвлення. Заперечуючи свободу і принижуючи духовну суть людини, матеріалізм стає антигуманним, ворожим людині. Так, у системі Томаса Гоббса свободі відводиться надто скромне місце.
Ще одна вада натуралістичного підходу до суспільства — те, що людина уподібнюється соціальному атому, а суспільство — механічному агрегату індивідів — атомів, що зосереджуються винятково на власних інтересах.
Важливий напрямок у підході до вивчення суспільних процесів — ідеалістична концепція суспільства. Ідеалізм на відміну від натуралістичних концепцій занадто одухотворяє людину, відриває її від природи, перетворюючи духовну сферу суспільного життя на самостійну субстанцію. Таке розуміння історії виникає як результат абсолютизації духовного фактора у людському бутті.
Негативні наслідки ідеалістичного розуміння суспільства полягають у відриві слова від діла, теорії від практики, ідеалу від інтересу, формування відчужених фетишистських форм свідомості, що починають панувати над людьми. Інакше, ідеалістичне розуміння історії небезпечне тим, що породжує соціальну міфологію і приречує соціальні суб'єкти, що потрапили під вплив міфу, на погоню за міражами. Коли символ панує над буттям, будь це образ світлого майбутнього, ідеального наукового знання або всемогутньої техніки, мета неодмінно підмінюється засобом, а мудрість — Розумом. Сучасна наука пішла на зближення з технікою і відокремилася від людини. Проте живою культуру робить моральність, а не культ науки та техніки, що спустошує її, впливає на неї.
Матеріалістичне розуміння історії починається з вирішення основного питання філософії стосовно суспільства. Свідомість людей залежить від їх буття. Основу життя суспільства і остаточно всю суспільну діяльність визначає матеріальне виробництво та інші матеріальні явища і процеси. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.