1. Проблема пізнання у філософії. Агнотицизм. В намаганні відповісти на питання пізнання людиною світу в історії філософії виділяються два напрямки. Перший: філософи визнають пізнаванність світу. Другий: філософи, які заперечують (або піддають сумніву) принципову пізнаванність природної або соціальної реальності. Другий напрям, незважаючи на широкий спектр вчень, можна охарактеризувати як філософський (гносеологічний) скептицизм (так здебільшого їх називали в стародавності), або агностицизм. Поняття «агностицизм» введено в 1869 році англійським природодослідником Томасом Гекслі для визначення філософської позиції, що обмежує сферу компетенції філософії межами позитивного знання. Ще в Стародавній Греції філософи Піррон, Карнеад, Енесідем висловлювали ідеї філософського скептицизму, посилаючись на той факт, що по кожному обговорюваному теоретичному питанню висловлюються протилежні, взаємовиключаючі думки, античні скептики робили висновок, що істина принципово недосяжна, доводили, що ані чуттєві сприймання, ані правила логіки не забезпечують можливості пізнання речей, що всяке знання є не більш ніж вірування. Аргументи античного скептицизму пізніше у XVIII — XIX ст. відроджені і розвиваються рядом філософів. Англійський філософ XVIII ст. Девід Юм твердив, що всяке знання є, по суті, незнанням. Основою для практичної дії рекомендував брати не знання, а віру і звичку. Німецький філософ Іммануїл Кант детально аналізує процес пізнання, окремі елементи — почуття, розум. Кантіанство — наступний різновид агностицизму. Іммануїл Кант виявив складний і суперечливий світ пізнання, але відірвав пізнання від речей реального світу. «...Про те, які речі самі по собі, людина нічого не знає, — говорив Іммануїл Кант, — а знає тільки їх явища, тобто уявлення, які речі виробляють в людині, впливаючи на її почуття». Іммануїл Кант правий, що пізнання починається з досвіду, з відчуттів. Але досвід, в його розумінні, замість того, щоб з'єднувати людину зі світом «речей в собі», розгороджує їх, оскільки допускається наявність у свідомості існуючих до і незалежних від досвіду форм чуттєвості і розуму (апріорне, додосвідне знання). Знання складається, за Іммануїлом Кантом, з того, що дає достатній досвід і з таких апріорних форм.